Обережно! Агресивна дитина!

Агресивних дітей видно неозброєним оком. Вони провокують конфлікти, б’ють і кусають однолітків, викрикують образливі сло­ва. Агресивна дитина у групі — глобальна проблема для виховате­ля, адже впоратися з нею нелегко. А якщо у групі троє, четверо чи п’ятеро агресивних дітей… Що порадити вихователеві, аби продовжувати гарно працювати у такому дитячому середовищі?

Які види агресії існують

Виокремлюють шість видів дитячої агресії:

• фізична — штовхання, щипання, кусання, ляпаси, стусани тощо;
• вербальна — крики, погрози, словесні образи;
• непряма — спрямована — злі жарти, образливі слова;
• неспрямована — крики, тупотіння ногами;
• роздратування — запальність, гарячкуватість, грубість;
• негативізм — опозиційна поведінка щодо дорослого.

Що зумовлює прояви агресивності

Психолог Артур Реан вважає, що
агресивність — характерна риса особистості. Агресія ніколи не виникає випадково — її завжди щось зумовлює. 

До причин дитячої агресивності належать:

• нестача рухової активності та фізичних навантажень;
• дефіцит батьківської уваги та любові, небажання прийня­ти дитину такою, якою вона є. У такому разі агресія — єди­на можливість дитини привернути до себе увагу батьків, які ставляться до неї зверхньо;
• підвищена тривожність батьків, гіперопіка. Поступливі та невпевнені батьки провокують у дитини вередування, ма­ніпуляції, спалахи гніву;
• патерни агресивної поведінки у сім’ї. 

Все, що відбувається в сім’ї, дитина переносить у соціум. Агресивні та жорстокі батьки дивляться з ненавистю на свою дитину, тож і вона переймає їхню манеру поведінки;

стимуляція непрямої агресії завдяки ЗМІ. Сцени насильства у кіно та програмах посилюють негативні прояви у агре­сивної дитини; низький рівень розвитку ігрових та комунікативних навичок; покарання, які застосовують у сім’ї. 

Якщо батьки суво­ро карають дитину за будь-які прояви агресивності, вона вчиться приховувати свої емоції та обманювати дорослих. Утім, агресія обов’язково проявиться в інших ситуаціях. Якщо батьки не вміють керувати собою, то і дитину вони не зможуть навчити контролюватиїї спалахи агресії.

Чи пов’язані стиль виховання у сім’ї та агресивність

Агресивну модель поведінки, яку діти демонструють у садку, вони приносять із сім’ї. Аби усунути цю проблему, вихователю не слід ламати характер дитини чи розпочинати боротьбу з її батьками. Натомість пе­дагог має прищеплювати дитині нові моделі поведінки і реагування.

Щоб знайти контакт з дитиною, потрібно розуміти, із якої сімей­ної системи вона прийшла (див. Додаток). Батьківська система вихо­вання, що заснована лише на заохоченнях чи покараннях, дає свої не­гативні плоди — дитяча агресивність, некерованість. Неправильна поведінка батьків «змушує» дитину застрягнути в кризі трьох років. Відтак дитина не може перерости негативізм, впертість, норовливість та знецінення й почати психоемоційне дорослішання. Адже у внутріш­ньому плані вона бореться з батьками за їхню любов, ласку та увагу.

Яких помилок припускаються дорослі у взаємодії з агресивною дитиною

Неможливо виховати всіх дітей милими, добрими та слухняни­ми, проте й змушувати дитину відмовлятися від її власної особис­тості теж не слід. Щоб досягти мети, потрібна хороша порція здоро­вої злості. Для цього слід навчити агресивних дітей висловлювати гнів у позитивний спосіб. Утім, такий варіант розв’язання пробле­ми батьки часто відкидають.

Нерідко дорослі змушують дитину раннього віку витісняти агресивну частину її особистості й водночас занурюють її у світ що­денного насилля, яким наповнені мультики, серіали та телевізій­ні програми. Тож коли дитина дорослішає, її просто переповнюють жорстокість та деструктивні наміри.

Натомість інші дорослі ламають дитячий характер й перетво­рюють дитину на маріонетку, що не має ані меж, ані цілей, ані праг­нень. У майбутньому така дитина стає «вічною жертвою» й потра­пляє в тенета співзалежності.

Чи впливає колір на дитячу агресивність

Колір значно впливає на дитячу психіку. Приміром, дитина, яка перебуває у кімнаті з червоними чи яскраво-помаранчевими стінами за півтори години стає збудженою, а за 5 годин — роздратованою і агресивною. Натомість жовтий, світло-зелений, рожевий, блакитний та білий кольори чинять заспокійливий вплив.

Якщо дитина постійно приходить в дитячий садок у червоно­му чи помаранчевому одязі, вихователеві варто звернути на це увагу батьків. Ніжно-рожеві, жовтуваті та блакитні відтінки — найприєм­ніші для дитини дошкільного віку. Також бажано щороку змінювати кольорову гаму іграшок. Доцільно, аби вони мали однотонне та спо­кійне забарвлення — рожеве, блакитне, салатне, блідо-жовте тощо.

Як поводитися з батьками агресивної дитини

Щоб налагодити взаємодію з батьками, чия дитина проявляє агресію, слід дотримуватися таких порад:

• інформувати, тобто проводити батьківські збори, індивіду­альні бесіди та консультації;
• встановити контакт, а не перевиховувати, знецінювати чи дорікати;
• обстоювати власну позицію та почуття гідності;
• вміти поставити на місце зухвалих, грубих і нахабних батьків*;
• рекомендувати відвідати семінари та тренінги щодо ефек­тивних способів взаємодії з дітьми.

Як взаємодіяти з дитиною, що проявляє агресію

Аби встановити доброзичливі взаємини з агресивною дитиною та прищепити їй позитивні моделі поведінки, слід:

• стримувати спалахи агресії, приміром, зупинити дитину, яка наміряється когось ударити;
• демонструвати, що агресивна поведінка — невигідна;
• заборонити агресивну поведінку й систематично про це нагадувати;
• прищеплювати альтернативні способи взаємодії, засновані на емпатії та співпереживанні;
• навчати висловлювати гнів та негативні емоції у конструк­тивний спосіб;
• розвивати навички спілкування;
• привчати до посильної праці;
• формувати позитивне самосприйняття.

Як навчити дитину прийнятно висловлювати гнів

Агресивна дитина не знає інших способів, щоб висловити свої почуття. Тому потрібно навчити її робити це у прийнятний спосіб.

Існує два способи позитивно виразити гнів. Перший — безпо­середньо сказати про свої почуття, другий — висловити свої емоції за допомогою ігрових прийомів.

Нерідко агресивна дитина страждає від м’язових затисків облич­чя і кистей рук. У такому разі слід навчити її висловлювати агресивні емоції за допомогою фізичної взаємодії. Можна запропонувати дити­ні побитися подушками, порвати папір чи намалювати того, кого вона хоче побити, й зробити з малюнком усе, що завгодно. Доцільно також скористатися «мішечком для криків», побити стіл/стілець гумовим молотком чи просто виконати фізичні вправи.

Також під час роботи з агресивною дитиною доцільно застосо­вувати такі методи і прийоми:

• психогімнастика;
• ігри, спрямовані на розвиток —
• навичок регуляції поведінки в колективі;
• усвідомлення негативних рис характеру;
• позитивної моделі поведінки;
• вправи та прийоми для саморозслаблення та релаксації;
• переведення конфліктів у конструктивне русло — ігри в піратів — шукачів скарбів, рятувальників тощо.