Мотиваційна готовність до навчання у школі

Серед параметрів психологічного розвитку дитини, які найбільш істотно впливають на успішність навчання в школі, яскраво виділяється певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні та соціальні мотиви навчання. 

Основним критерієм готовності до школи в працях Л.І. Божович виступає новоутворення "внутрішня позиція школяра", що являє собою сплав пізнавальної потреби в спілкуванні на новому рівні.

У старшому дошкільному віці у дітей з'являються нові мотиви, які мають істотний вплив на поведінку. Це, насамперед, мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути схожими на них. Діти цікавляться новими для них видами діяльності – іграми, конструюванням, працею тощо (тобто діяльність залишається тією ж, але здійснюється вона з різноманітними ускладненнями).

Ще одна важлива група мотивів
– встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими в сім'ї та школі. Це робить дитину особливо чутливою до оцінок педагога, батьків, викликає небажання виконувати їх вимоги, правила, встановлені ними.

Мотивом діяльності нерідко виступають мотиви особистих досягнень, самолюбство, самоповага. Вони проявляються в претензії дітей на головні ролі в іграх, на роль відмінника в школі, в образах дитини або радості при досягненні успіхів у нелегкій справі, визнання достоїнств, а деколи і в приписуванні собі не існуючих поки якостей, у примхах. На підставі прагнення до самоствердження у дітей виникає і змагальний мотив – виграти, перемогти, бути кращим за інших.

Новоутворення "внутрішня позиція школяра", що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і являє собою сплав двох потреб – пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес в якості суб'єкта діяльності, що виражається у свідомому формуванні та виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.

Говорячи про мотивацію, ми говоримо про спонукання до чогось. У цьому випадку про спонукання до навчання. А це означає, що у дитини має існувати пізнавальний інтерес, їй повинно бути цікаво дізнаватися нове. Діти й уявляють собі школу як щось дуже цікаве і пов'язують вступ до першого класу з позитивними змінами в їх житті. Частина дітей хоче піти в школу зовсім не для того, щоб вчитися, а для того, щоб якось змінити своє життя, яке їх не дуже влаштовує.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини тощо).

Але оскільки навчання у школі складається не тільки з цікавих і захоплюючих занять, то в учня має бути стимул виконувати й непривабливі, а деколи навіть нудні та стомлюючі завдання. У якому випадку це можливо? У тому, коли дитина розуміє, що вона учень, знає обов'язки учня, а також намагається добре їх виконувати. Часто на перших порах першокласник прагне бути зразковим учнем, щоб заслужити похвалу вчителя.

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (прагнення пізнавати те нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання тощо).

Пізнавальна потреба існує у малюка з самого народження, а далі вона подібна вогнищу: чим більше дорослі задовольняють пізнавальний інтерес дитини, тим сильніший він стає. Тому дуже важливо відповідати на питання маленьких чомучок, якомога більше читати їм художні та розвиваючі книги, грати з ними у розвиваючі ігри.

Займаючись із дошкільнятами, важливо звертати увагу на те, як дитина реагує на труднощі: намагається виконати почату справу або кидає її. Якщо ви бачите, що дитина не любить робити те, що в неї не виходить, постарайтеся вчасно прийти їй на допомогу. Запропонована вами допомога допоможе маляті впоратися з важким завданням та одночасно відчути задоволення від того, що вона змогла здолати важку справу. Дорослий при цьому має обов'язково емоційно похвалити дитину за те, що вона доробила до кінця розпочату роботу.

Необхідна, вчасно надана допомога дорослого, а також емоційна похвала дозволяє дитині вірити у свої можливості, підвищує її самооцінку та стимулює бажання справлятися з тим, що не відразу виходить. А потім показати дорослому, який він молодець, щоб почути похвалу на свою адресу.

Поступово у дитини увійде у звичку намагатися доводити почате до кінця, а якщо не виходить, то звертатися за допомогою до дорослого. Але дорослі кожен раз повинні уважно оцінювати ситуацію, чи дійсно потрібна їхня допомога чи дитині лінь самій потрудитися. Іноді у якості допомоги може виступити емоційне підбадьорювання та впевненість, що у малюка все вийде. Таке спілкування з дитиною, як правило, дозволяє сформувати навчальну мотивацію до моменту її вступу до школи.

Якщо ж така пізнавальна активність не сформована, дітей приваблюють різноманітні сторонні мотиви, пов'язані із сприйманням школи як місця для розваг, що спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов'язки учня.

Мотиваційна готовність до навчання у школі включає: потребу в досягненні успіхів, яка повинна переважати над страхом невдач і, відповідно, зменшувати тривогу дитини в ситуаціях випробування здібностей або змагань, відповідну адекватну самооцінку та рівень домагань, який відповідає реальним можливостям дитини.

Визначення мотиваційної готовності до шкільного навчання проводиться зазвичай за допомогою методики Н.І. Гуткіної, яка дозволяє визначити переважання пізнавального чи ігрового мотивів у дитини. Саме переважання ігрового мотиву є ознакою мотиваційної неготовності дитини до систематичного навчання.