Розумова та емоційно-вольова готовність

Навчання в сучасній школі вимагає також розумової готовності дітей. Вони приходять до школи з досить широким колом знань і умінь. 

Головне, що має бути розвинуте -- сприймання і мислення (вони вже мають опанувати операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виокремлювати в них істотні особливості, міркувати і робити висновки.

Розумова готовність є надзвичайно важливим компонентом психологічної готовності. Як свідчать спеціальні дослідження, розумову готовність доцільно простежити в трьох аспектах: 

1) загальна обізнаність дитини в навколишньому світі, її кругозір, елементи світогляду (уявлення про живу та неживу природу, про деякі соціальні явища, системність цих уявлень); 

2) рівень розвитку пізнавальної діяльності (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, мовлення), наявність передумов для формування навчальної

діяльності (уміння зрозуміти завдання або інструкцію та самостійно керуватися нею, виконувати правила); 

3) володіння деякими елементарними учбовими навиками (вміння здійснювати звуковий аналіз слова: читання по буквах, по складах або словами; навички обчислення: підготовка руки до письма).

Для визначення розумової готовності можна використовувати різні прийоми. Так, ступінь обізнаності дитини в навколишньому світі досить чітко виявляється під час бесіди, в якій можна з'ясувати, чи знає дитина свою домашню адресу, які знає міста, запитати, як називається наша країна, які вона знає види транспорту. диких та свійських тварин, чи знає, з чого роблять хліб, одяг, меблі.

Розглянемо, якою має бути розумова готовність дитини до школи. Готовність дитини до школи в галузі розумового розвитку включає кілька взаємозалежних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їх властивості, про явища живої та неживої природи, про людей, їх працю та інші сторони суспільного життя, про те. "що таке добре та що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість – ступінь правильності, чіткості й узагальненості сформованих у дошкільному дитинстві уявлень.

Образне мислення старшого дошкільника дає досить багаті можливості для засвоєння узагальнених знань, і при добре організованому навчанні діти опановують уявлення, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних областей дійсності. Такі уявлення – найбільш важливе придбання, яке допоможе дитині перейти в школі до засвоєння наукових знань.

Крім того, діти вже мають володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на самому процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Інтелектуальна готовність пов'язана з розвитком пізнавальних процесів – зі здатністю до узагальнення, порівняння об'єктів, їхньої класифікації, виділення суттєвих ознак, визначення причинно-наслідкових залежностей, уміння робити висновки. У дитини має бути певна широта уявлень, у тому числі образних та просторових, відповідний мовленнєвий розвиток, пізнавальна активність.

Вивчення особливостей інтелекту найчастіше починають з дослідження пам'яті, яка повинна мати довільну форму та охоплювати різні форми запам'ятовування, зберігання та відтворення матеріалу. Діагностують рівень розвитку механічного запам'ятовування, розвиток опосередкованої пам'яті (методика О.Р. Лурії) тощо.

Мислення шестирічної дитини є образним та достатньо конкретним. Визначають рівень розвитку наочно-образного мислення (методика розрізних картинок), просторового мислення ("лабіринт" О.Л. Венгера). понятійного мислення ("Пояснення сюжетних картин", "Послідовність картин" тошо), найпростіших узагальнень (виключення зайвого), процеси аналізу та синтезу (методика Б.В. Зейгарнік).

Припустимо, що дитина і соціально, і особистісно готова до школи. Чи може це бути достатньою гарантією її подальших успіхів? На жаль, ні.

Вольова готовність необхідна для нормальної адаптації дітей до шкільних умов. Питання тут полягає не стільки в умінні школярів слухатися, хоча виконувати певні правила шкільного розпорядку теж важливо, скільки про вміння слухати, вникати у зміст того, про що говорить дорослий. Справа в тому, що учневі потрібно вміти зрозуміти і прийняти завдання вчителя, підпорядкувавши йому свої безпосередні бажання і спонукання. Для цього необхідно, щоб дитина могла зосередитися на інструкції, яку отримує від дорослого.

Уже в дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленій меті. Це призводить до того, шо вона починає свідомо контролювати себе, керувати своїми внутрішніми та зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами та поведінкою в цілому. Сказане дає підставу вважати, що вже в дошкільному віці виникає воля.

Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями ненавмисними, імпульсивними, виникаючими під впливом ситуативних почуттів. бажань.

Велику роль відіграє й емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних задач тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із самою навчальною діяльністю. її процесом та першими результатами.

Л.С. Виготський вважав вольову поведінку соціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у соціальній обумовленості волі відводив мовному спілкуванню дитини з дорослими. У генетичному плані вчений розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведінки. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, потім, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, вона поступово починає за допомогою власної мови регулювати свою власну поведінку, роблячи тим самим істотний крок уперед шляхом вольового розвитку. Після оволодіння мовою слово стає для дошкільника не тільки засобом спілкування, але й засобом організації поведінки.

Стосовно вольової готовності необхідно говорити про рівень розвитку довільності. Довільність поведінки дитини проявляється при виконанні вимог, конкретних правил, які висуває вчитель, чи під час роботи за зразком. Найбільш поширеними методиками діагностики довільності є тест шкільної зрілості Керна- Йірасека, "Будиночок" (Н.І. Гуткіної), методики ОЛ. Венгера, Д.Б. Ельконіна тощо.

За деякими даними (О.С. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку не зовсім готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованість окремих компонентів психологічної готовності. Все це вимагає певного коригування з боку педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем свого психічного розвитку дошкільниками, багато з них вступає до школи і включається в навчальну діяльність.

Добре відомо, що діти шестирічного віку часто виявляють високу пізнавальну активність, яка може бути основою для успішного навчання. Однак за даними фізіологічних досліджень навчання дітей сьомого року життя не має негативного ефекту лише при відповідній організації навчального процесу і певних методичних підходах. Психолого-педагогічні дослідження також свідчать, що навчання дітей 6-річного віку має бути жорстко пов'язане з дотриманням ряду певних умов. 

Ці умови полягають у такому:

1. Кваліфіковані педагогічні кадри, що знають можливості й особливості 6- річних дітей.

2. Зміст, методи та форми освіти, адекватні віку.

3. Освітній процес повинен бути зорієнтований не стільки на предметний зміст освіти, скільки на інтереси та схильності самої дитини.

4. Освіта повинна проходити переважно в ігрових формах і не може бути обмежена рамками звичної для школи дисципліни.

5. Певні матеріально-технічні та медико-соціальні умови, орієнтовані на вікові особливості цих дітей. Дітям необхідний денний сон, простір для ігор, іграшки, місце для прогулянок з ігровим обладнанням. Мають бути створені умови для проведення загально зміцнювальних та оздоровчих процедур і багато іншого.

В ідеалі передбачається, що початкова школа, в якій навчаються шестирічки, повинна розташовуватися в окремому приміщенні або, в крайньому випадку, на окремому поверсі, має бути знижена тривалість і кількість уроків для дітей 6- річного віку, змінений режим перерв у заняттях, введені динамічні паузи, збільшена частка гуманітарних предметів і т.п. Тим не менш, практика показує, що сучасна початкова школа в масі своїй не може забезпечити такі умови дітям 6 років. Для цього відсутні як матеріальні, так і організаційні основи; класно-урочні форми навчання залишаються домінуючими; педагоги не мають спеціальної кваліфікації для роботи з дітьми цього віку.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми, приходять до одного і того ж висновку: більшість 6-річних першокласників за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільнятами. Особливості особистості 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви ще не стійкі і ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з'являються і підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка, характерна для більшості дітей, призводить до того, що їм важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і коли вчитель говорить: "Ти зробив неправильно", – це сприймається як "Ти поганий". Отримання негативних оцінок, зауважень викликає тривожність, стан дискомфорту, через які значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги вчителя.

Нестійкість поведінки, залежної від емоційного стану дитини, ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

У шестирічних дітей ще зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: у них домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги уможливлює продуктивне виконання певної роботи не більш як упродовж 10-15 хвилин; особливості мислення зумовлюють прагнення вивчати все передусім у наочно- образному та наочно-дієвому аспектах.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є також гостра чутливість (сенситивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями і способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви у цьому віці, як було сказано раніше, ситуативні та нестійкі, а тому під час навчальних занять вони з'являються і підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, а тому негативні оцінки спричинюють тривожність, дискомфорт, апатію.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини як з учителем, так і з однолітками. Мета досягається набагато успішніше в разі ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).

Усе це треба враховувати в організації навчальної роботи дітей шестирічного віку, незалежно від того, де вона здійснюється, – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Включення дітей цього віку в навчання вимагає ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно неприпустимими.